South Bound Brook, NJ - The faithful of the Ukrainian Orthodox Church of the USA gathered with profound reverence at St. Andrew Ukrainian Orthodox Memorial Church - the spiritual heart of our Metropolia - for the solemn and life-giving Feast of the Exaltation of the Cross of the Lord. The Divine Liturgy was led by His Eminence Archbishop Daniel, joined in prayer by His Eminence Metropolitan Antony, who presided with the fatherly presence of the Chief Shepherd of our Church.
The sacred rite of the Elevation of the Cross was conducted with ancient dignity. The cross, carried from the Holy Altar, was raised high as the Church bells pealed, clouds of incense enveloped the faithful, and the repeated cries of “Lord, have mercy” thundered through the holy temple fifty times at each elevation. The voices of clergy, seminarians, and faithful blended together as the Cross was lifted toward the East, South, West, North, and East again - embracing the entire cosmos with the sign of Christ’s victory.
“The Cross is not simply wood,” Archbishop Daniel proclaimed, lifting the sacred sign with trembling arms. “It is the Tree of Life, the hope of the hopeless, the strength of the weak, and the unfailing weapon of peace. Today, as we kneel before it, we confess that the Cross is our salvation, our life, and our resurrection.”
The sacred rite of Elevation of the Cross traces its origin to the early Church in Jerusalem. Patriarch Macarius of Jerusalem, upon the miraculous discovery of the True Cross in the year 326 by Saint Helena - the mother of Emperor Constantine - lifted the Cross on high for the faithful to see and venerate. The people cried out with one voice, “Lord, have mercy!” The tradition has endured through the centuries, preserved in the Orthodox Church as a powerful annual act of prayer for the salvation of the world.
The Cross, adorned with radiant red carnations and fresh green leaves, stood before the faithful as a living symbol of love and suffering, yet also of victory and eternal hope. At the very center of this decoration rested not an ordinary cross, but the very first cross brought to the United States of America by the founding hierarch of our Church, Metropolitan John Theodorovych. History tells us that, as he journeyed through Ireland on his way to the distant land of America in the 1920s, a local bishop placed into his hands this sacred gift - a cross containing a true relic of the Life-Giving Cross of Christ. With it, Metropolitan John blessed the first flock of Ukrainian faithful in the New World, planting the seeds of the Church’s ministry on this soil. Passed down through generations and entrusted by Metropolitan John’s family to Metropolitan Antony, this cross has become a priceless spiritual treasure of the Ukrainian Orthodox Church of the USA. His Eminence Archbishop Daniel explained to the people, it embodies the unbroken legacy of faith: from the lonely hierarch who survived the persecutions of the Soviet regime, to the vibrant community of believers today, who once again bow down and glorify Christ’s holy Resurrection before that very same Cross - a tangible witness to God’s providence and the endurance of His Church.
As Vladyka Daniel reflected: “When the Cross is raised, it is not lifted for Jerusalem alone, nor only for Constantinople, nor only for South Bound Brook. It is lifted for the entire world. In that moment, Christ embraces creation itself - heaven and earth, the living and the departed, the righteous and the sinful - with the arms of His Cross.”
The Feast of the Exaltation of the Cross is celebrated each year on September 14 (September 27 on the Julian calendar). It commemorates two pivotal events in the life of the Church:
- The finding of the True Cross by Saint Helena during her pilgrimage to the Holy Land in 326. Beneath the ruins of a pagan temple, three crosses were unearthed, along with the nails and the title board inscribed “Jesus of Nazareth, King of the Jews.” A miracle revealed the True Cross when a dying woman was healed at its touch.
- The return of the Cross to Jerusalem in 628, when Emperor Heraclius restored it to the Holy City after its capture by the Persians. On that occasion, the Cross was again elevated for the faithful to see, venerating Christ’s triumph over death and His power to redeem His people.
This feast, therefore, is not only historical - it is profoundly theological. The Cross, once an instrument of shame and death, has become the trophy of life and victory.
Archbishop Daniel reminded the faithful: “To the world, crucifixion was the ultimate humiliation - the stripping of dignity, the death of a criminal, the failure of human life. Yet to us, the Cross reveals the love of God that cannot be measured. ‘For God so loved the world that He gave His only Son, that whoever believes in Him should not perish, but have eternal life.’ The Cross is no longer a sign of defeat, but the proclamation of eternal victory.”
The Cross is the very heart of the Gospel, for it unites suffering and glory, death and resurrection. It reminds us not only of Christ’s sacrifice but also of His triumph:
- The Cross is the guardian of the whole earth.
- The Cross is the beauty of the Church.
- The Cross is the strength of rulers and the support of the faithful.
- The Cross is the glory of angels and the terror of demons.
Archbishop Daniel spoke movingly of the challenges facing our world and the call of the faithful to embrace the Cross in daily life: “We are living in times of uncertainty, war, displacement, and a growing culture of death. Yet the Cross teaches us that no darkness can extinguish the light of Christ. The darkness of Good Friday is always followed by the brightness of the Resurrection. The Cross is the answer to despair. The Cross is our hope and our strength.”
Quoting Saint Paul, he continued: “God forbid that I should glory, save in the Cross of our Lord Jesus Christ. My beloved faithful, do not glory in your accomplishments, your possessions, or even your strength. Glory only in the Cross, for it is there that we find our salvation, our healing, and our eternal joy.”
The liturgical services of the day were served by Archbishop Daniel with the assistance of: Very Rev. Fr. Vasyl Pasakas, pastor of St. Andrew Memorial Church; Very Rev. Fr. John Lyszyk; Rev. Fr. David Chidzhokie of the Three Holy Hierarchs Chapel of St. Sophia Seminary and Protodeacon Pavlo Vysotskyi.
Assisting were subdeacons Yaroslav Bilohan, Yurii Izhyk, Yurii Stefankiv, Mykola Stefanyk, and seminarian Bohdan Motychak, while the seminarians of St. Sophia Seminary chanted the ancient responses of the Divine Liturgy with prayerful intensity.
As the Cross was lifted and “Lord, have mercy” rang through the Memorial Church, many faithful wept, bowing to the ground, united in one heart and soul before the mystery of salvation.
At the close of the service, Archbishop Daniel offered a final exhortation: “Beloved brothers and sisters, today we do not merely remember a wooden cross buried long ago. We encounter the living Cross of Christ, which stands at the center of our lives, calling us to faith, to sacrifice, and to love. Take up your own crosses, not with despair but with gladness, for in the Cross we discover our true freedom. In the Cross is our life, our salvation, and our eternal victory.”
The Feast of the Exaltation of the Cross is thus not only an ancient tradition but a present reality. It is a reminder that the power of Christ’s sacrifice continues to shape our lives, guide our Church, and transform the world.
May the Cross of Christ always be for us the invincible weapon of peace, the wellspring of hope, and the path to everlasting life.
Саут-Баунд-Брук, Нью-Джерзі: Вірні Української Православної Церкви США зібралися з глибокою благоговійністю у Свято-Андріївській Українській Православній церкві-пам’ятнику – духовному осередку нашої Митрополії – для урочистого святкування Воздвиження Хреста Господнього. Божественну Літургію очолив Високопреосвященний Архієпископ Даниїл у співмолитві з Блаженнішим Митрополитом Антонієм, який у батьківській любові очолив богослужіння як Першоієрарх нашої Церкви.
Святий чин Воздвиження Хреста звершувався у величавій давній традиції. Хрест, винесений зі Святого Престолу, підносився високо, коли дзвони храму лунали на повну силу, хмари кадила огортали вірних, а гучні вигуки «Господи, помилуй» п’ятдесят разів підносилися під час кожного воздвиження. Голоси духовенства, семінаристів і вірних зливалися в єдиний хор, коли Хрест благословляв Схід, Південь, Захід, Північ і знову Схід – обіймаючи весь всесвіт знаменом перемоги Христової.
«Хрест – це не просто дерево, – виголосив Архієпископ Даниїл, підносячи святиню тремтячими руками. – Це Древо Життя, надія безнадійних, сила слабких і непереможна зброя миру. Сьогодні, коли ми стаємо на коліна перед ним, ми визнаємо, що Хрест – це наше спасіння, наше життя і наше воскресіння».
Чин Воздвиження Хреста сягає свого початку у ранньому Єрусалимі. Патріарх Макарій Єрусалимський у 326 році, коли свята цариця Олена – мати імператора Костянтина – віднайшла Чесний Хрест Господній, підняв його високо, щоб усі вірні могли бачити і поклонятися. Народ одностайно вигукнув: «Господи, помилуй!» Ця традиція пережила століття й донині зберігається в Православній Церкві як могутній щорічний акт молитви за спасіння світу.
Хрест, прикрашений червоними гвоздиками та свіжою зеленню, постав перед вірними як живий символ любові й страждання, але водночас перемоги та вічної надії. У самому центрі цієї прикраси був не звичайний хрест, а перший хрест, привезений до Сполучених Штатів Америки засновником нашої Церкви – Митрополитом Іоаном Теодоровичем. Історія свідчить, що подорожуючи через Ірландію до далекої Америки у 1920-х роках, він отримав цей дар – хрест із частицею Чесного і Животворчого Хреста Христового – з рук місцевого єпископа. Саме ним Митрополит Іоан благословив першу громаду українських православних вірних у Новому Світі, закладаючи зерна церковного служіння на цій землі. Переданий наступним поколінням і довірений родиною Митрополита Іоана Блаженнішому Митрополиту Антонію, цей хрест став безцінним духовним скарбом Української Православної Церкви США. Як пояснив Архієпископ Даниїл, він уособлює нерозривну спадкоємність віри: від самотнього ієрарха, що пережив гоніння радянського режиму, до нинішньої живої спільноти вірних, які знову поклоняються і прославляють Христове Воскресіння перед тим самим Хрестом – відчутним свідком Божого промислу та незламності Його Церкви.
Владика Даниїл наголосив: «Коли Хрест воздвигається – він воздвигається не тільки для Єрусалима, не лише для Царгорода, не тільки для Саут-Баунд-Брука. Він воздвигається для цілого світу. У цю мить Христос обіймає все творіння – небо і землю, живих і спочилих, праведних і грішних – обіймами Свого Хреста».
Свято Воздвиження Хреста щороку відзначається 14 вересня (27 вересня за юліанським календарем). Воно нагадує про дві ключові події:
- Віднайдення Чесного Хреста святою царицею Оленою під час її паломництва до Святої Землі у 326 році. Під руїнами язичницького храму були знайдені три хрести, цвяхи та табличка «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Чудо зцілення смертельно хворої жінки від дотику до одного з хрестів засвідчило істинність Хреста Христового.
- Повернення Хреста до Єрусалима у 628 році, коли імператор Іраклій урочисто відновив його у Святому Місті після викрадення персами. Тоді Хрест знову був воздвигнутий, щоб вірні могли поклонятися перемозі Христа над смертю і Його силі спасти Свій народ.
Це свято є не лише історичним, але й глибоко богословським. Хрест, колись знаряддя ганьби і смерті, став знаменом життя і перемоги.
Архієпископ Даниїл нагадав вірним: «Для світу розп’яття було найбільшим приниженням – позбавленням гідності, смертю злочинця, поразкою людського життя. Але для нас Хрест відкриває любов Божу, яку неможливо виміряти. ‘Так бо полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне’. Хрест більше не є знаком поразки, але проголошенням вічної перемоги».
Хрест – це саме серце Євангелія, бо він єднає страждання і славу, смерть і воскресіння. Він нагадує нам не тільки про жертву Христа, а й про Його тріумф:
- Хрест – охоронець усієї землі.
- Хрест – краса Церкви.
- Хрест – сила правителів і опора вірних.
- Хрест – слава ангелів і страх демонів.
Архієпископ Даниїл натхненно говорив і про сучасні виклики: «Ми живемо у часи невизначеності, війни, вигнання і зростаючої культури смерті. Та Хрест навчає нас, що жодна темрява не може загасити світла Христового. Темрява Великої П’ятниці завжди змінюється світлом Воскресіння. Хрест – це відповідь на відчай. Хрест – наша надія і наша сила».
Цитуючи апостола Павла, він додав: «А я не дай, щоб чим хвалився, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа. Мої улюблені, не хваліться своїми здобутками, багатством чи навіть силою. Хваліться лише Хрестом, бо там ми знаходимо наше спасіння, наше зцілення і нашу вічну радість».
Богослужіння цього дня звершували Архієпископ Даниїл у співслужінні протоієрея Василя Пасакаса, настоятеля церкви-пам’ятника; протоієрея Івана Лишика; о. Давида Чиджокі з каплиці Трьох Святителів при Свято-Софійській семінарії та протодиякона Павла Висоцького.
Допомагали іподиякони Ярослав Білоган, Юрій Іжик, Юрій Стефанків, Микола Стефаник та семінарист Богдан Мотичак. Семінаристи Свято-Софійської семінарії молитовно співали давні літургійні напіви.
Коли Хрест воздвигався, а «Господи, помилуй» лунав у стінах храму, багато вірних зі сльозами падали ниць, єднаючись у єдиному серці й душі перед тайною спасіння.
Наприкінці богослужіння Архієпископ Даниїл виголосив заключне слово: «Возлюблені брати і сестри, сьогодні ми не просто згадуємо дерев’яний хрест, колись похований у землі. Ми зустрічаємо Живий Хрест Христовий, що стоїть у центрі нашого життя, кличе нас до віри, до жертви і до любові. Візьміть свої власні хрести не з відчаєм, а з радістю, бо у Хресті ми знаходимо справжню свободу. У Хресті – наше життя, наше спасіння і наша вічна перемога».
Свято Воздвиження Хреста – це не лише давня традиція, а й сучасна дійсність. Воно нагадує нам, що сила Христової жертви продовжує формувати наше життя, провадити нашу Церкву і перемінювати світ.
Нехай Хрест Христовий завжди буде для нас непереможною зброєю миру, джерелом надії та дорогою до вічного життя.
|  |
| ||||||||||||
